ЕКСТАЗИ

Майже у всіх стигматиків, а зокрема у ясновидців, що мають дар передбачувати події, в часі екстаз відбуваються деякі зміни. Вони наче засипають, їх обличчя змінюється, очі або заплющені або дивляться десь у далечінь, а думка блукає далеко, їх стан подібний в дечому до людей, які знаходяться під впливом гіпнозу. Різниця полягає тільки в тому, що під час гіпнозу є гіпнотизер, тобто людина, яка свою волю нав’язує іншій людині, викликаючи гіпноз, а на стигматиків цей дивний стан приходить сам по собі. Цей дивний стан називають екстазою.

Такі екстази мав Степан дуже часто, навіть по декілька разів на день. Вони приходили незалежно від того, чи був хтось в кімнаті, чи не було нікого. Характерним в екстазі є те, що стигматик чи ясновидець дуже часто говорить не своїм голосом, часто ще й змінюється стиль мови та приходять вирази й слова, яких він у буденному житті не вживає. Речі, про які він говорить, дуже часто перевищують знання та коло зацікавленості стигматиків, ясновидців у звичайному їх житті.

Прекрасним прикладом цього був Степан. Під час його екстазу голос постійно змінювався від тихого-тихесенького голосу малої дитини, яка ще й шепелявила (Гавриїлко), через жіночий голос (св. Ольга) до сильного чоловічого голосу (св. Володимир). В цей час ми чули голоси спокійні й запальні, повні захоплення і жалю, що говорили з досконалою модуляцією то сильніше, то слабше. Тут треба зважити на те, що Степан говорив спокійним голосом молодого сільського хлопця, який ніколи не вчився мистецтва вимови, отже, у звичайному стані не міг би змінювати голос.

Це саме було й зі стилем мови. Степан говорив простими реченнями, звичайною мовою, якою розмовляли люди по селах, які небагато, а то й зовсім нічого не читали. А тим часом, в екстазі ми чули з уст Степана не лише різні голоси, але й стиль мови та запас вживаних слів значно перевищував той рівень, яким він звичайно користувався. А вже віршовані промови, ще й до того із добіркою гарних поетичних слів, що ми часом чули, значно відрізнялися від стилістичних й мовних здібностей Степана, що зовсім було чуже простому непоетичному способові розмови Степана.

Ще більше проявлявся чужий вплив у змісті промов. Під час екстаз Степана ми чули про такі речі, які він не міг знати, а деякі твердження чи віщування далеко переростали спосіб розуміння чи світогляд багатьох зачитаних чи навіть дуже освічених людей. Пам’ятаю, напр., що в часі однієї промови йшла мова про послух вірних священикам. Священиків покликав Бог для того, щоб навчали й вели людей до спасіння, а ми повинні їх слухатися та йти за їх проводом. Навіть якщо б священик сам вів невідповідне життя, то ми повинні його слухатись. Священик за свої помилки й за тих людей, яких своїм прикладом зле направляв, сам відповість перед Богом. Подібні речі чули ми й з інших ділянок життя, напр., коли Степан говорив про політичні події. Все це було далеке для світогляду та розуміння сільського хлопця! Один-єдиний голос, а саме голос малої дитинки, що шепелявив, завжди представлявся, коли починав говорити, і все однаково: «Тут говорить Божий післанець, малий Гаврииїлко». Всі інші голоси тільки виголошували промову і змінювалися. Зате Гавриїлко сам, а іноді запитаний пояснював, що це говорив той або інший, але усі вже померлі особи. Серед імен, що їх подавав Гавриїлко, чули ми голоси апостолів та святих, як загальних (св. Петро, св, Павло й інші), так і українських (св. Володимир, св. Ольга), ба, навіть наших визначних людей (Шевченко), а то й багатьох, зовсім нам невідомих, напр., стрільців, що лежали на львівському стрілецькому цвинтарі, або козаків, що загинули колись в обороні Рідної Землі.

Про екстази я говорив з Гавриїлком, який єдиний вступав в розмову та давав пояснення. Він пояснював, що душа Степана має виконати різні завдання. Щоб їх виконати, вона мусить залишати тіло та мандрувати по світу, чого із тілом зробити не може. Щоб тіло не було без душі, на час відсутності душі Степана приходять інші душі в його тіло, які відтак промовляють через уста Степана, але при цьому говорять своїм голосом та своїм стилем. Так мені сказав Гавриїлко.

Тут ще треба завважити, що всі голоси, крім голосу Гавриїлка, говорили лише науку – проповідь, ніколи не вступаючи в балачки-розмови з присутніми при екстазі людьми. Тільки один Гавриїлко давав пояснення та відповідав на наші запитання, але ніколи не говорив промов, тільки подавав короткі вказівки чи догани.

Що екстази для післанництва Степана мали велике значення, видно з того, що на початку свого післанництва він окремо до них готувався. Я сам того не бачив, але оповідали мені ті, які тоді були свідками екстаз Степана. Степан тоді ще не мав стигм, лише екстази. Перед кожною екстазою він молився і падав на землю. Падав іноді так, як ми робимо у великому поклоні, тобто лицем до землі, що Гавриїлко називав «паданням під хрест». Деколи падав горілиць, що звалося «паданням на хрест».Це повторювалося декілька, а іноді й кільканадцять разів, що дуже виснажувало Степана. Ще іншою формою приготування до екстаз були т. зв. бичування. В часі молитви Степан діставав на тілі синці та рани, наче від бичування, хоч ніхто не бачив, щоб він чимось себе бив. Ці приготування до екстаз були лише на початку його післанництва.

Зміст усіх проповідей, що ми чули в часі екстаз з уст Степана, був менш-більш одного змісту: «Український народ переживає дуже тяжкі часи. Багато людей гине, багато карається по тюрмах, на засланні та на тяжкій праці, решта — тяжко бідує. Сім’ї роз’єднані, не знають нічого про себе, серед населення — нужда, зневіра. Господь посилає нещастя частково як кару за давні провини народу, частково — за занепад віри та недотримування Божих заповідей в останні часи, а частково як випробування та для утвердження у вірі. Народ не повинен падати в зневіру, повинен молитися, гуртуватися біля своїх пастирів-свяшеників, слухати їх, збиратися по церквах на молитву, перепрошувати Бога за провини та просити допомоги, а Бог, певно, вислухає молитви та допоможе здобути вільну українську державу. Одначе, народ мусить позбутися себелюбства, мусить перестати ганятися за багатством, а зате мусить допомагати ближнім та робити діла милосердя. Бо за брак любові до ближнього Бог найтяжче карає.

Якщо народ не виправиться і не переблагає Бога, час випробування буде продовжений, а час визволення українського народу буде відсунений на пізніше. Тоді ще багато народу – загине, ще багато крови проллється, якщо народ не покається і не поправиться. Для підкріплення та піддержання на дусі Бог посилає своїх вибранців-стигматиків, щоб народ не зламався та не втратив віри. При цьому промовці часто ілюстрували свої промови прикладами з тогочасних подій або заповідали ту чи іншу подію. Це, в основному, був зміст промов, що ми їх чули під час екстаз Степана.