СПОГАДИ ПРО СТИГМАТИКА СТЕПАНКА НАВРОЦЬКОГО

Коли із нашої хати ішов на смерть Степанко, мама моя благала не йти, бо великі терпіння принесе родині своїй. Степанко відповів, що Ісус Христос міг себе спасти від смерті, але пішов на муку.

Отцю пароху із Ракобут сказав, що в кінці його життя буде трохи скривджений від людей.

Ходив скромно одітий. Один костюм у нього був і до свят, і на кожний день. Не був вимогливий ні до чого і ніколи не жалівся, ні на що і не нарікав. До моєї старшої сестри приходили дівчата, хлопці, Степанко виходив із хати, хоч він був одноліток з ними. Степанко любив бідніших людей і їх жалів. Часто згадував свою маму і дуже любив її. Про всі арешти, що були за радянських часів і вивізки на Сибір, він згадував, казав, що так станеться. Тільки молитись всіх просив. Коли спитали Навроцького Степанка в 1943 p., чи буде Україна незалежна, він сказав, що буде, але ще багато крові проллється.

Часто і серед ночі, в піст, Степанкові на руках і ногах та чолі виходила кров. Він в той час проповідував голосом якогось святого. Моя мама завсіди змивала йому ті руки і ноги з крові. З його уст можна було чути слова св. Петра, Володимира Великого, ангела Гавриїлка та інших. Пам’ятаю, ми малі спали на сіні в стодолі, яке привезли із сіножати, сіно пахне, а з нами спав Степанко із дядьком нашим. Тоді серед ночі Степанко стогнав сильно, мов біль у нього явилась і в ту ніч мав екстази. Прошу, пробачте за кострубатість мого письма, з повагою до вас Люба Карп’як.

Село Купче