ВОДИЧКА ТА ПОРОШОК

Коли до Степана зверталися люди за допомогою у хворобі або інших клопотах, він часто обіцяв дати їм «водичку» або «порошок», які повинні носити біля себе і що це їм допоможе. Як відбувалося «приношення», як називав Гавриїлко, «водички» та «порошку»? Малу пляшечку на воду або вервицю з хрестиком, що всередині був вижолоблений на мощі,— залежно від того, шо Гавриїлко казав принести,— клали ми на столі біля свічок та хреста, шо стояв у кімнаті Степана. Ці речі ми клали, звичайно, перед екстазою, а потім дуже вважали, щоб до них ніхто не наближався та щоб пляшечки були зовсім порожні. В часі екстази раптово відзивався Гавриїлко: «Я вже приніс «водичку», чи «порошок»,— залежно від того, що мало бути,— заберіть собі!». Ми йшли і дійсно знаходили чи у пляшечках трохи води чи в вижолобленні хрестика трошки зеленкуватого порошку. Коли ми питали Гавриїлка, що то за водичка чи порошок, в чому полягає їх помічна сила, то він не давав ясної відповіді не давав. Лише казав нам, шо можемо брати «водичку» та «порошок» під шкло (мікроскоп) і досліджувати їх скільки захочемо, але нічого не знайдемо. Ми пробували цю воду, але вона була на смак, як і кожна інша вода, на вигляд — чиста й прозора. Так само й порошок на вигляд не мав у собі нічого надзвичайного. Проте всі, хто дістав «водичку» чи «порошок», говорили, що їм допомагало.

Інша справа, що Гавриїлка нелегко було вмовити чи впросити, щоб дати комусь водичку. Звичайно говорив своє «подивимося», тобто все довідувався, чи можна допомогти, і аж тоді казав принести пляшечку чи вервицю. Проте було досить багато випадків, де не допомагали ніякі вмовляння, ні прохання — «водички» не хотів дати.

Одного разу зробив нам таку несподіванку: один молодий чоловік дуже просив «водички» для себе, бо мав якийсь клопіт. Гавриїлко зразу відмовився, але після довгих прохань погодився дати водичку. Перед тим ще двічі запитував того чоловіка, чи ця водичка для нього самого. Той відповідав, що так. Тільки тоді Гавриїлко приніс водичку. Чоловік забрав пляшечку і пішов. Через деякий час повертається і каже, що вода по дорозі в незрозумілий спосіб зникла, хоч пляшечка була щільно закоркована. Під час найближчої екстази ми запитали Гавриїлка, що сталося з «водичкою»? Він відповів, що молодий чоловік просив води не для себе, а для дослідів. «Він хотів водичку брати під шкло і шукати там чогось»— пояснював Гавриїлко своїм способом. Згодом молодий чоловік признався, що дійсно брав «водичку» для дослідів. Хоч як він потім і просив Гавриїлка дати йому водичку, він не погодився, сказав, що на досліди не дає. За декілька місяців перед смертю Степана Гавриїлко звернувся до нас всіх, які ближче жили зі Степаном та опікувалися ним, і велів нам принести пляшечки на «водичку», «…бо «душечка» відійде від нас і хоче, щоб ми мали «водичку», аби «душечка» могла й по смерті нами опікуватися». Усі досить швидко поприносили пляшечки і отримали «водичку». Я забув за пляшечку і тільки згодом пригадав собі та й заніс пляшечку до Степана. Я навмисно вибрав маленьку пляшечку від парфуми з такою вузькою шийкою, що навіть кольонської води через шийку не міг налити, бо повітря не могло витіснитися з середини. У кімнаті були тільки Степан і я. У нього була екстаза. Я поставив пляшечку на столі по протилежній стороні ліжка і став чекати. Під час екстази вів науку якийсь невідомий мені голос. Коли він закінчив, то почувся голос Гавриїлка: «Пастирку, бери собі «водичку», я вже приніс». Дивлюся, пляшечка вщерть наповнена водою. Я запитав Гавриїлка:

— А скажи мені, Гавриїлку, як ти туди налив «водички»? Та ж я стільки намучився і ніяк не міг налити навіть кольонської води через лійку, а ти звичайної налив.

— То вже наша справа,— відповів, як звичайно, Гавриїлко, не даючи ніякого пояснення.

Цю водичку я мав при собі напротязі останніх років війни. Я переконаний, що всі страхіття, бомбардування та всі інші нещастя, що їх несла з собою війна, я переніс завдяки опіці та допомозі Степана й Гавриїлка, які мені помагали та опікувалися мною.

Подібно думає й інший учасник екстаз, мгр. У. (Напевно, мгр.Мирон Утриско (1908-1988), довголітній голова товариства «Бойківщина» у Філадельфії), який також має воду від Гавриїлка. Він, як писав мені недавно, дуже багато завдячує допомозі Степана та Гавриїлка, які в найтяжчих, майже безвихідних воєнних ситуаціях, прийшли йому на допомогу.