(Львів, 17 квітня 1996р.)

Як німці прийшли, то задзвонили в другий дзвінок знизу. Вийшла, (а там тоді мешкали панство Козаки) Едварда Козака жінка. І питаються: «Чи тут живе Яримович?» — Так, живе, прошу дзвонити на такий а такий дзвінок згори. Їй вони заборонили від брами відійти: «Прошу не відходити від брами». І дзвонять нагору, а тут Яримович знизу виходить, бо чув, що якийсь там рух при брамі,— і вони стрічаються. «Ми підем до вас». — «Прошу»,— хоче вести догори. «Ви прийшли з долини. Що ви там робили?» Роман був дуже незадоволений з того, що треба їх на долину вести…

В кождім разі, пішли вниз. Там німці зробили кольосальну ревізію. Я при цьому не була, але родичі за якийсь час спустилися, то розповідали, шо хлопці всі були сковані; була там плита, то всі шубри, дверцята були відчинені, навіть ті, що для прочистки сажі. Все було повідкриване, перевірене. І Степан, бідний, так босий там стояв серед них. Пізніше німці всіх їх розкували, перепросилися і пішли.

Хочу ще повернутися щодо того, власне, як прийшли німці. Стефан в той день виходив рано з дому. Він завжди, менше-більше, казав коли повернеться. І тоді він сказав, що має бути за кілька днів. Тим часом приїжджає в полуднє. Мамця відчиняє двері, каже: «Що ж то Ви, Степане, приїхали сьогодні?» — «А я сьогодні тут мушу бути».