ДАЛЕКОВИДІННЯ

Під час екстаз Степан мав дар далековидіння (телевізії), виразником якого був Гавриїлко. Деколи в екстазі, коли ми вели розмову з Гавриїлком, той переривав розмову, тіло Степана напружувалося так, як ми нераз напружуємося, щоб почути щось, що від нас десь дуже далеко, і здавалося нам, що Степан щось підслуховує.

— О, я вже мушу йти, бо там є якась нарада про українців,— відзивався нагло Гавриїлко, і екстаза скінчилася. При черговій екстазі, коли відзивався знов голос Гавриїлка, ми питалися, що то була за нарада, і Гавриїлко завжди нам розповідав, шо або в поліції була нарада в справі українців і вирішено проводити нові арешти, або десь в якомусь уряді говорили про українські справи і вирішено таке або таке.

Часто оповідав Гавриїлко про наради в головній кватирі Гітлера, на яких обговорювались українські справи. Він докладно описував положення та околицю, де та квартира містилася, які там ростуть дерева, де стоїть сторожа, де вхід, де розставлені протилетунські гармати і т.д. Коли по війні читав я описи деяких німецьких старшин про положення кватири Гітлера, в основному у зв’язку з відомим замахом на нього, то все докладно співпадало з описами, які подавав Гариїлко.

Про хід самих нарад в кватирі Гітлера говорив Гавриїлко також дуже часто, але не називав осіб по імені, крім самого Гітлера, а описував їх своїм дитячим способом. Напр., все нарікав, що якийсь німець, «кулявий на ногу», дуже ворожо наставлений до українців і на нарадах виступав ворожо проти нас. Про другого військового говорив, що він намагався боронити українців. Крім Гітлера, якого Гавриїлко все називав по імені, нам було годі встановити імена осіб, які приймали участь у нарадах, тим більше, шо всі німецькі достойники носили однострої, якщо не військові, то партійні, а Гавриїлко сприймав їх усіх як військових.

Зміст нарад та постанов, про які нас інформував Гавриїлко, відносився до політики німців в Україні— вивози робітників на працю до Німеччини, нові контингенти збіжжя, загострення курсу в боротьб зпартизанами.

На всіх нарадах, як завжди відзначав Гавриїлко, був присутнії «душечка», тобто Степан, бо його завданням було тими справами займатися та протидіяти, наскільки це було можливо.

Дуже цікавими були описи з поля бою, які дуже часто переказував Гавриїлко, і які завжди справджувалися. Відносилося це, в основному до німецьких поразок, про які німці повідомляли пізніше, а Гавриїлко – говорив про них у ті самі дні, коли німці їх зазнали.

Після падіння Сталінграду Гавриїлко описував жахливі сцени його руїн, напр., як совєтські вояки витягали німців з різних криївок, як їх вбивали. Вже після війни попали мені в руки спогади німецьких старшин та вояків, які були в Сталінграді, де описували свої переживання під час боїв і після падіння Сталінграду. Коли я в пам’яті порівнював їх з оповіданнями Гавриїлка, то описи різних місць та споруд, в яких велися найзавзятіші бої, а відтак капітуляція німців, були повторенням того, про що оповідав Гавриїлко. Такі самі живі й реалістичні, а при цьому жахливі, були оповідання Гавриїлка з концентраційних таборів і тюрем на Україні, в яких каралися наші в’язні. Напр., одного дня, вранці, описував Гавриїлко сцени розстрілу кількох молодих українців у Львові на т. зв. Пісках, де Гестапо розстрілювало своїх в’язнів. Гавриїлко описував кожного в’язня, як він виглядав, як тримався при розстрілі і як падав у викопану могилу чи на землю. Жахливими були описи сцен катування в тюрмах, в яких Гестапо допитувало наших в’язнів. Незабутнім залишиться в моїй пам’яті опис знущань і катувань українських жінок-в’язнів в одній тюрмі на Волині, що його оповів пізно ввечері Гавриїлко в часі екстази. Таких випадків далековидіння було дуже багато, і вони в більшості були записані в «протоколах», що ми списували з усіх екстаз. Гавриїлко розповідав нам навіть про становище українців у США й Канаді під час війни, про настрої серед наших співвітчизників та ставлення урядів до українців. Як згадував Гавриїлко, Степан час-від-часу мандрує до Канади, щоб відвідати українців. Ми питалися Гавриїлка, кудою Степан мандрує до Канади. Від відповідав, що понад морем, але додавав, «понад морем зле йти, бо повітря дуже вогке й солоне, часто віє вітер…»

Гавриїлко багато оповідав про справи, що торкалися загального положення українців, але дуже неохоче займався приватними справами окремих людей, які зверталися до нього з проханням, напр.. щоб сказав, що діється з тим чи іншим чоловіком. Зокрема, йшлося про вістки про людей, які були арештовані чи вивезені большевиками. Гавриілко завжди відмовлявся тим займатися, бо на розшуки окремих осіб витрачається багато часу, а через це занедбуються – загальні справи. Але в деяких випадках такими справами займався. Коли йшлося про розшуки, то просив дати світлину тої особи, яку мав відшукати, і за кілька днів давав відповідь, що з нею діється. Мені відомий випадок із львівським лікарем, др-ом К., якого большевики вивезли на Схід перед війною з німцями. Родина дала світлину і Гавриїлко через декілька днів сказав, що д-р К. живе, що він в дорозі додому, знаходиться тепер в такому й такому місті, але дуже виснажений і тому йде поволі, а за два місяці буде дома. І дійсно, через два місяці, всупереч всяким сподіванням рідні, д-р К. з’явився у Львові і підтвердив, що в той час, як Гавриїлко говорив, він був у тому самому місті, яке був назвав Гавриїлко.

Відомий мені ще й інший випадок. Одна міщанка з Золочева звернулася до Степана з проханням, щоб він сказав, що сталося з її синами. Один пішов до советскої армії, а другого арештувало НКВД. Степан нерадо погодився на це, але довго не давав відповіді, а жінці сказав прийти через деякий час. Ми, нарешті, запитали Степана, чому він не дає відповіді і каже старшій жінці приходити що кілька днів до Львова. Степан тоді відповів, що він не знає, як сказати мамі, що один її син вже не живе. Тоді йому порадили, щоб сказав, що знає, про другого сина, а за померлого нехай не згадує. Степан так і зробив, назвав навіть день празник св. Миколая, 19 грудня, коли живий син повернеться додому. В названий день повернувся живий син, який служив в армії. Потім міщанка приходила до Степана дякувати за правдиве предсказання повернення сина.

Ще цікавіші були випадки далековидіння з деякими особами, до яких Степан звертався сам. Напр., одного разу він попросив, щоб до нього покликали одну молоду жінку зі Львова. Це було для всіх дивним, бо Степан загалом уникав жінок, а тієї жінки й зовсім не знав. Згадана жінка була молода, недавно одружена та, як всі говорили, жила в щасливому подружжі. Коли вона прийшла, Степан попросив усіх присутніх вийти з кімнати, чого, звичайно, не робив, і залишився лише з цією жінкою. За декілька хвилин ця жінка вийшла заплакана і призналася, що вона мала намір отруїти свого чоловіка, якого не любить, щоб вийти заміж за другого. Про цей свій задум вона нікому не говорила. А ось тепер Степан сказав їй про це, і звернув її увагу на те, що це звичайне вбивство і тяжкий гріх. Вона відразу відреклася від страшного наміру і пообіцяла Степанові, що більше ніколи не буде про щось подібне думати. Для нас усіх це було дуже дивним, бо ніхто не знав, що вона зле живе з чоловіком, а ще більше дивувало, що Степан в цю справу втрутився, хоч ніхто його про це не просив. Жінка була так зворушена розмовою зі Степаном, що цілком переказала немилу для неї розмову і зізналася в своєму страшному намірі.

Одному адвокатові Гавриїлко сказав піти до сповіді. Той пообіцяв піти. Нам всім він сказав, що він уже сповідався, але чомусь Гавриїлко ввесь час наполягав, щоб він пішов і висповідався. Для нас ця історія виглядала трохи дивною і ми запитали Гавриїлка, що це має означати. Гавриїлко не дав відповіді. Тоді ми звернулися до того адвоката і він признався, що до сповіді ще не ходив, хоч перед тим говорив нам інакше. Після цього він дійсно пішов до сповіді, а Гавриїлко вже більше про це не згадував. Чому якраз на його сповіді так наполягав Гавриїлко, нам не вдалося дізнатися, як не вдалося нам отримати відповіді на багато інших питань, які ми ставили Гавриїлкові.