Інтерв'ю з Очевидцями

СТЕФАНІЯ СІКОРА

(донька колишнього пароха с. Плугів о. Стефана Фітьо

Львів, 29 вересня 1996 року; уривки)

— Стигми у Степана відкривалися, як був Великий Піст. Він прилягяв, руки отак складав і терновий вінець… рани виступали на чолі, на руках і на ногах. Він падав на землю, як Христос падав під хрестом. Ми його піднімали з землі, клали на ліжко. То, може, було з годину, а, може, і менше, а потім він просипався і отак все рукою стер, кров з рук так стер,— потім тільки значки полишалися. Та ранка на долоні, може, сантиметер мала, може, більше… Не раз люди кажуть, що, напевне, немає Бога, бо так щось тяжко приходиться, але потім нагадаю того Степанка, з тим вінком терновим… (плаче — прим.)

— Як ми познайомилися з ним? Ми шукали за братом, Богданом. Його забрали в 41 році, на саме Вознесення забрали, їх було щось 17 чи 18 хлопців з 10 класу, і всіх забрали. Пізніше вже, як німці прийшли, знайшли ті помордовання, що були по тюрмах. Тоді татко поїхали до Львова і йому сказали: «Ви підіть туди-то і такий Вам скаже, де Ваш син». Знимку треба було принести. Татко приніс Степанові знимку, і він не казав нічого, тільки хрестик нарисував і ще щось.

Як він ті екстази мав, як душа виходила з нього, то вселявся ангел Гавриїлко і говорив: «Дусецька, дусецька, післа десь далеко»,— таким дитячим голосом. Дуже дивно нам було. Але тато каже: «Тихо, діти, не шуміть нічого, тільки слухайте». «Душечка, душечка, дуже тяжко страждає…»

Потім він сказав: «Мене замордують»,— і все, довго не був більше в нас. Тільки приїхав і зразу поїхав. Отой ангелик Гавриїлко, він все казав: «Душечка не вмре своєю смертю, душечку замордують».

Володимир Великий ще через нього говорив. Жінки не приходили.

Пам’ятаю, мати тяжко захворіли, мали якусь тяжку кровотечу в шлунку. Степан казав занести водичку (звичайну, з криниці) в ту горішню церкву. І там десять Служб Божих татко мав відправити. Ніякого лікаря не привозили, нічогісінько. І все зажило. І мамця після того жили ще десь 10 років.

І та обнова в горішній церкві. (…). Татко потім закликав свідків: старосту, паламаря.