Слова «стигматик, стигматизація» походять від грецького слова «стигма», шо означає знак, укол, рану. Стигматиком називаємо людину, яка на своєму тілі має такі рани, які мав Христос. Ці рани відрізняються від інших тим, що не гнояться, не ятряться та що їх не можна загоїти ніякими ліками. В багатьох випадках вони особливі ще й тим, що раптово появляються, а потім раптово зникають.

Із стигмами бувають поєднані ще й інші незвичайні прояви. Стигматики мають видіння, дар ясновидіння та пророкування майбутніх подій, читання людських думок та проникання в людські серця, часто розуміють та говорять чужими мовами, яких вони ніколи не вчилися. Терплять не раз на різні тяжкі хвороби, як параліч, сліпота, походження яких, лікарі не можуть пояснити, вони живуть роками без поживи. Напр., стиґматичка Луїза Лято, крім св. Причастя, не їла від 1871 по 1883 р. ніякої страви. Німкеня Марія Фуртнер, що померла в 1884 p., цілими роками вживала лише саму воду. Німецька стиґматичка наших часів Тереза Нойман від 1926 р. до сьогодні (Тереса Нойман померла 1962 року) не їсть ніякої страви, крім св. Причастя і при цьому зовсім не марніє. Вона була тривалий час під лікарським наглядом, проте лікарі змогли підтвердити тільки одне, а саме, що Тереза нічого не їсть, але не вміли пояснити, як вона може жити без поживи.

Зауважено, що в продовж перших дванадцяти століть існування християнства не було відомо про який-небудь випадок стигматизації. Тільки в XIII ст. вперше чуємо про чоловіка, що мав Христові рани. Ним був св. Франциск з Асижу, що дістав ці рани за два роки перед смертю. Це підтверджують свідчення багатьох очевидців та двох панів того часу. Як сам св. Франциск говорив, ці рани він дістав на горі Верна від розп’ятого Херувима.

Від св. Франциска до Терези Нойман історія знає про 321 стигматика. 62 з них було проголошено святими. Більшість з них були жінки, стигматиків-чолівіків було небагато. Стигматиків зустрічаємо, переважно, серед католиків, хоч були вони й теж між членами інших християнських віровизнань. Лікарі, шо займалися справою стигм, намагалися пояснювати рани, дар ясновидіння, видіння і т.п. різними способами. Одні казали, що це звичайний обман, другі — що це істерія, а інші пояснювали, що тут діють різні природні, але досі нам невідомі, сили, а багато лікарів заявило, що цих явиш не можливо пояснити природним способом.

В давні часи, а багато людей ще й досі пояснюють стигми та видіння надприродним способом. Що ж каже на це Католицька Церква? Католицька Церква залишає своїм вірним свободу в поясненні стигматичних явищ. Вона не вимагає від людей більше віри в стигми, ніж у яке-небудь інше приватне об’явлення. Християнин-католик має вірити лише в ті правди віри, які є в Святому Письмі та Переданні і є подані Церквою до загального вірування. Тому Церква не забороняє нікому бачити в стигмах і стигматиках зовсім природні явища, а не якісь надприродні речі. Та багато віруючих, християн-католиків ніяк не можуть пояснити собі цих явиш природним способом і шукають їх пояснення в надприродному світі. Одне є певне, що для самих стигматиків стигми та злучені з ними інші дари є великою Божою ласкою. З другого боку стигми та стигматики сприяють до збільшення побожності та наближають людей до Бога. Тисячі людей, що побували в німецькому містечку Коннерсройт, де живе Тереза Нойман, повернулися звідти глибоко зворушені та змінені в душі. Багато з них стали зовсім іншими, як були перед тим, кращими людьми.

Протестантський священик та лікар др. Кноте слушно пише: «Всупереч багатьом застереженням мусимо глядіти на стигматиків з пошаною та повагою. Серед гамору та неспокою сучасного світу стигматики є наче живими хрестами, що в наших часах мають за завдання пригадувати нам вічно найбільшу й найглибшу таємницю людства: криваву жертву на Голгофі».

Тому віруюча людина не буде цих речей переоцінювати, але не буде й їх недооцінювати чи легковажити ними. А показником для нас нехай буде становище Церкви. Коли Церква проголосила багатьох стигматиків святими, то зробила це не тому, що вони мали Христові рани на своєму тілі, а тому, що їхнє життя було чесне й побожне. Тим самим Церква навчає, що для звичайних людей дорога до спасіння не веде через надзвичайні Божі ласки та дари, а через скромну та тяжку дорогу наслідування Христа. А стигми, стигматики нехай будуть для нас тільки підтвердженням цього.