ДЕФІЛЯДА ДУХІВ

Як вже я згадував, підчас екстаз з уст Степана було чути голоси різних осіб — то ніжний дитячий голос Гавриїлка, що навіть не вимовляв добре слів, то поважний, сильний чоловічий голос, що його нераз було чути при зачинених вікнах з другого поверху на вулицю (Гавриїлко казав, що це голос св.Володимира), то голос старшої жінки, згідно з Гавриїлком — св.Ольги. Всі ці голоси вживали різний стиль мови, дуже відрізнялися в доборі слів, а часом говорили віршами ще й дуже правильними та легкими. Я виразно це підкреслюю тому, що знання та відомості Степана обмежувалися виключно тим, чого він навчився впродовж короткого перебування в школі, а того було замало. Пізніше Степан інколи брав газету до рук, але нічого іншого не читав. Усі промови, що ми чули під час екстаз, перевищували його знання. І запас слів, і форму та стиль його мови поза екстазами. А вже такого великого діапазону в модуляції голосу, від дитячого до поважного чоловічого, немає, мабуть, в жодного актора на світі.

Після кожної промови-проповіді Гавриїлко, звичайно, пояснював, хто говорив. Були там імена не лише календарно-церковних святих як, напр., св.Петро, св.Андрей, св.Володимир, св.Ольга, але й світських людей, як Шевченко, чи деяких невідомих з прізвищами, про яких Гавриїлко казав, що це голоси козаків чи стрільців, які загинули в боротьбі за волю України.

Найбільшу кількість голосів ми мали нагоду почути під Новий 1944 рік. Той вечір був якийсь такий дивний, що ще й сьогодні стоїть перед моїми очима. Коротко опишу ту екстазу, як одну з найцікавіших. Перед самим Новим Роком Гавриїлко заявив, що «була важна конференція» і ввечері під Новий Рік у Степана буде екстаза, під час якої він розкаже нам про її наслідки. На наше запитання, хто може бути присутній, Гавриїлко назвав нам прізвища декількох осіб, які часто бували на екстазах. Др. Б., родині якого Степан-Гавриїлко багато допомагав, запросив Степана до себе на вечерю під Новий Рік, на що Гавриїлко погодився, застеріг лише, що всі присутні там мають бути в стані ласки, тобто не мати на сумлінні ніяких гріхів. Це бажання Гавриїлка ми всім переказали. Під Новий Рік ми зібралися в мешканні д-ра Б. Крім господарів було ще 5 чи 6 осіб. Ми сиділи біля столу, розмовляли. Під час бесіди Степан заплющив очі і почав засинати — знак, що наближається екстаза. Ми поклали його на ліжко, і почалася екстаза. Заговорив поважний чоловічий голос:

«Слава Ісусу Христу! Український Народе! Вітаю вас з Новим Роком та бажаю всього найкращого, А тепер скажу Вам, що український народ переживатиме в черговому році». На цьому промова перервалася так, ніби хтось силою зупинив промовця і не дозволив більше говорити. За хвилину почули ми другий голос, який привітав український народ з Новим Роком, при цьому Степан підніс руку вгору, як це роблять нераз при зустрічах, і знов дійшов до того, що український народ переживатиме в черговому році, і знову промова перервалася. Після цього почули ми голос Гавриїлка, але якийсь дивний, наче збентежений. Ми запитали, хто це говорив. Гавриїлко відповів, що це були стрільці, які лежать поховані на Янівському цвинтарі (там був окремий Стрілецький цвинтар), і навіть подав, в якому місці та ряді знаходяться їх могили. Гавриїлко говорив дуже коротко.

Потім ми почули новий голос. М’який, симпатичний, мелодійний, що віршем описував політичну ситуацію в світі. Вірш був гарний і наче знайомий. Пам’ятаю, що говорив про настрої в Іспанії, про незадоволення в Угорщині, де якраз тоді аліянтські літаки скинули бомби, про великі нарікання в Німеччині і т.д. Коли промовець заповів, що скаже про переживання українського народу в наступному році, голос зненацька перервався, як і раніше. Ми почули голос Гавриїлка і запитали, хто це говорив.

— А ти не знаєш, хто? Шевченко. Ти не впізнав?— відповів він і замовк.

Тоді відізвався новий голос, жіночий, ніжний та сумовитий, що говорив про Божих обранців, яких Бог післав між український нарід, а відтак про зелену могилу серед поля, при цьому впала дата 16 дня місяця, що в ньому трава зеленіє (дата смерті Степана — 16 квітня). І знову, коли вона повідомила, що розповість про події, які «український народ переживатиме в 1944 році», голос раптово замовк і вона перестала говорити.

Того вечора ми чули голоси біля двадцяти різних осіб, що говорили різним стилем і тоном, користувалися різним запасом і добором слів.

Усі вони вітали український народ з Новим Роком, бажали всього найкращого та казали, що повідомлять, що чекає український народ в 1944 році. Але усім їм на цьому місці зупинялася мова, неначе б хтось силою переривав та не давав говорити. Між промовами ми чули голос Гавриїлка, що, здавалося, був збентежений і неначе не свій. Він лише коротко пояснював — хто говорив. Між тими, що говорили, було декілька стрільців, могили яких були на Янівському цвинтарі у Львові. Гавриїлко не подавав їх імен, лише описував розташування могили. Всі ці дані були докладно записані, але залишилися, на жаль, з іншими нотатками з екстаз Степана у Львові. Всім нам присутнім, також було дещо моторошно, бо чогось подібного під час екстаз ми ще не бачили. Тому ми постійно допитувалися Гавриїлка, що сталося, що ніхто з промовців не може закінчити промову. Гавриїлко того вечора не дав ніякої ясної відповіді, лише крутився своїм «не знаю, подивлюся» — знак, що не хотів нам дати пояснень у тому товаристві. Наступного дня нас зібралося вже тільки четверо в іншому місці зі Степаном і ми знову питалися Гавриїлка, чому вчора не закінчено жодної промови і не сказано тих «важних речей з конференцій», які він нам заповідав. Гавриїлко й тоді не дав вичерпної відповіді. Він говорив, що помешкання, в якому ми зібралися, було непосвячене, а в іншому помешканні, під нами, жили люди, що не мали шлюбу. Тому злий дух перешкоджав під час екстази і не дав сказати того, що було необхідно. Я особисто припускаю, що хтось з присутніх міг бути в стані гріха і через те екстаза не вдалася, а Гавриїлко з властивою для нього делікатністю не хотів цього сказати і подавав інші причини. На жаль, ні наступного дня, ні пізніше, незважаючи на наші прохання, Гавриїлко так нічого і не сказав про те, що станеться в черговому році і що було на тій «конференції», а давав лише несуттєві пояснення.