МОЯ ДРУГА ЗУСТРІЧ ЗІ СТИГМАТИКОМ СТЕПАНОМ НАВРОЦЬКИМ У ЛЬВОВІ

Одного разу, в 1942 році, заходимо з чоловіком до будинку по вул. Шевченка. В великій довгій салі в куті лежить чоловік, на вигляд — молодий. Довкруги нього декілька людей. Підходимо тихо до нього і чуємо так як би проповідь в церкві, але якимось незвичайним голосом. Тепер не знаю, про що йшла мова, але ми бачили, що присутні уважно слухали. А мені було все те і цікавим, і дивним. Коли той хлопець, а був то Степан-стиґматик, пробудився якби зі сну, то розмовляв звичайним голосом про буденні справи.

Іншим разом, коли ми прийшли до Степана, я мала до нього запитання. Йшлося про брата мого шваґра, Влодка Котовича — студита, якого більшовики в 1940-41 р. взяли до війська і він так як би пропав, не давав нічого про себе знати. Вся родина була дуже занепокоєна. Я хотіла знати, чи Влодко живий і де є. Чоловік мій запитав Степана про Влодка Котовича. Степан відповів звичайним голосом: «Мушу подивитися, де він є». Як то сказав, — випрямився на ліжку, став блідий, як полотно, цілком нерухомий, як неживий. Всі очікували в тишині, що буде далі. Приблизно по трьох хвилинах Степан здригнувся, ожив і зачав говорити: «Влодко Котович живе, він іде додому, до Львова, з радянського війська, має рюкзак на плечах, в ньому на споді — револьвер. А мусить перейти границю, де вже стоять німці і кожного перевіряють, чи не має зброї. Як знайдуть яку-небудь зброю, можуть розстріляти. Я там був і бачив небезпечну для Влодка ситуацію, і що треба його рятувати. Почав йому шептати то до одного вуха, то до другого: «Викинь револьвер!» Він пішов ще трохи, став і викинув з рюкзака револьвер. Тепер він безпечний і буде через два тижні у Львові». По тій розповіді. Степан сів і вже звичайно розмовляв.

Рівно за два тижні прийшов пішки Влодко Котович до Львова І розповів, як в одному моменті йому якби хтось говорив викинути револьвер. І добре сталося, бо від того місця за якихось пів-кілометра стояла німецька патруля і перевіряла всіх, хто що має.

Степан Навроцький мав дар ясновидження.

Тому самому Влодкові Котовичеві передсказав, що якщо поїде до Кракова за вином літургійним, то згине в дорозі і щоби був приготований до того. Влодко не дуже вірив в те, але сестрам-монахиням сказав, щоби зварили йому останній раз пирогів. І дійсно, на жаль, все справдилося. Коли вертався з Кракова на вантажній машині, впав згори зі скрипок і вбився на місці.

Також сказав моєму чоловіку, що наша дочка Христина скоро помре і буде в раю. Після двох років життя Христя померла на дифтерію, хворіючи всього один тиждень.

Степан при екстазах, як би перевтілювався в ангелика Гавриїлка, і тоді говорив цілком як мала дитина, коли в апостола св. Петра — то голос був у нього як у дорослого або старого чоловіка.

Передаю правдиві свої переживання.

Львів, 10 березня 1994р.