Ще й сьогодні стоїть перед моїми очима струнка постать бл. п. Степана Навроцького, одного з наших українських стигматиків, «Божого посланця», як часто його називали в екстазах. Зеленаві, здасться, бездонні очі глядять десь у далечінь, а його обличчя, повне поваги й смутку, часто заглиблене в дивну задуму, наче б він був людиною не з цього світу…

Такі ж поважні й таємні, неначе не з цього світу, події та явища, що зв’язані з особою і післанництвом бл. п. Степана і становлять зміст цієї книжки… Проте вони були призначені для цього світу, для людей наших днів, для нас усіх, бо ж з-поміж нас вийшов бл. п. Степан, отой сільський хлопчина простої і щирої вдачі, повний великої любові до Бога й України…

Не пишу цієї книжечки для того, щоб когось переконати про надприродність чи навіть правдивість таємних явищ, або про надприродність чи правдивість стигматиків взагалі. Прилюдне Боже Об’явлення скінчилося зі смертю останнього апостола, і тільки наука Христа та його апостолів були прилюдним Об’явленням, зобов’язуючим всіх людей до віри. А втім, із смертю останнього апостола Бог не перестав говорити до людей через приватні об’явлення, напр., об’явлення Марії Маргарети Аля Кок та інших. Проте, в ці об’явлення ніхто не зобов’язаний вірити, крім тих людей, для яких вони були призначені або кому були дані. Таких приватних об’явлень, після смерті апостолів, було багато, але їх іноді дуже тяжко перевірити і тому Церква дуже обережна з їх визнанням.

Крім приватних об’явлень. Бог має багато інших доріг та засобів, якими промовляє до людських душ. Вони якраз не мусять мати ознак надприродного порядку; всіх їх людський розум не може ані передбачити, ані у відношенні до Бога обмежити. Це можуть бути звичайні Божі допусти, як нещастя, хвороба і т. д., а можуть бути ще й інші події природного порядку, яких людський ум ще не збагнув, які, може, через те здаються нам дивними й незрозумілими. Може бути, що однією з таких доріг та засобів до наших душ є післанництво стигматиків, які мають завдання скріпляти віру в Бога поміж людьми, а для самих стигматиків є великою ласкою терпінь. Можливо, що одним з таких засобів Божого Провидіння був бл. п. Степан, наш український стигматик, тому завданням цієї книжечки є подати постать бл. п. Степана та короткий нарис його післанництва з усіма проявами, що це післанництво супроводжували. Подаю всі події так, як я їх бачив або як мені достовірні свідки тих явищ переказали, додаючи маленькі доповнення, де це було необхідне для кращого розуміння.

Сьогодні (перше видання книги вийшло друком 1952 року) живе ще дуже багато свідків післанництва бл. п. Степана, і добре його знали та переживали разом з ним роки його післанництва й терпінь. То ж нехай ця книжечка буде маленьким спогадом для них про світлу постать цього мученика. А для тих, хто його не знали, нехай вона буде свідченням жертви й терпінь молодого українського хлопця во ім’я Бога та свого народу, розповіддю про дивні явища, що мали місце на Західній Україні під час жорстокої війни 1940-1944 pp. А від мене нехай вона буде скромною квіткою вдячності Степанові за ту поміч, якої я від нього зазнав.

Наприкінці заявляю, що не маю наміру пропагувати в цій книжечці нового об’явлення, чого, зрештою, не робив сам бл. п. Степан. Всі свої твердження та спостереження підпорядковую цілком науці Церкви, отже, не думаю твердити нічого такого, що б їй суперечило.

о.Михайло СОПУЛЯК