ЄВГЕНІЯ ПЕТРІНА

(Стрий, 26 липня 1995 p., уривки)

— Я мало знала Степана, його знав мій чоловік. Він був у нас кілька разів. Екстаз його я не бачила, але чоловік мій був присутній багато разів. Степан бував у нас у 1943 році, але він не жив довго: день, можливо, два. Приїжджав, може, рази три. Тоді він жив у Львові, на Пісковій, 36.

— Можливо, Степан казав, що має завдання кудись йти, чого він приїжджає сюди?

— Казав, що йде десь на Тернопіль, в Бережани, Броди, в ті сторони. Тому, що має завдання… Він дуже багато бере на себе людей, які мають загинути. Казав: «Хлопці, будете жалувати за мною…» Казав також, що на його гробі будуть діятися чуда.

В мїжчассі моя мама звернулася до мого чоловіка. Каже: «Славцю, ти так мені розказуєш за того Стефана, довідайся, де наш син є». (Його німці арештували). А він каже: «Треба мати фотографію».

І то затягнулося. Мама ще тоді сіянку полола, як дала ту фотографію. А доперва на Святий вечір приїхав зі Львова і каже: «Казав Степан, що нам зробить якусь несподіванку». А я так подивилася на чоловіка: «Ти так… віриш… що несподіванка якась…» І в міжчассі, як ми сиділи в кімнаті, був такий папір, усунувся з кута. А стояв цілий час! Мій чоловік до мами каже: «Його душа прийшла, Стефана».

Ми вже і повечеряли,— хтось стукає в вікно. Я виходжу на веранду, дивлюся,— мій брат прийшов був з того… Бабиного Яру. Втік. Отак допомогли Степанко з Гавриїлком. Розповідав брат, що цілий час, як він був в лагрі, кілька днів ходило щось, так якби, за ним і говорило: «Утікай!» І казав, що голосно було сказано: «Утікай! Утікай!»

Чоловік якось приїхав на суботу додому, а то якраз бомбардування було. Знаєте, навіть тоді корову вбили. А мій чоловік сховався за ту стайню,— бо була цегляна, а хата — дерев’яна. Потім приїхав чоловік до Львова, а Стефан каже: «Ох, ти мав страх тоді, як стояв за стайнею!..» Мій чоловік приїхав і то мені каже.

Чоловік казав, що як одного разу під час екстази прийшов Ісус Христос, то свічки самі засвітилися.

І ще. Тоді, коли німці обложили Ленінград, Степан казав: «Німці ще такі малі будуть, але голову піднесуть… Той велетень на глиняних ногах сам від себе розвалиться (СРСР – прим.). А Україна з того найкраще вийде».