ВІДНОВЛЕННЯ ОБРАЗІВ

У розмовах з Гавриїлком дуже часто згадувалася назва місцевості Плугів, яку він своєю дитячою вимовою називав «Плугівець». Гавриїлко говорив, що «душечка», тобто Степан, ходить молитися до Плугівця за український народ, що в Плугівці повинні молитися всі українці за краще майбутнє і визволення, і повинні туди йти на прощу до «горішньої церковці». До Плугова він завжди доручав посилати на Служби Божі за український народ, і, зокрема, говорив, що там «відновлюються образи».

Про віднову образів у Плугові говорили, як я чув, і інші наші стигматики, в їх числі і Настя Волошин. Очевидно, що ця справа мене зацікавила. Я випадково зустрів у Львові пароха Плугова о.Ф. (о.Ф. – це о.С.Фітьо), то запитав його, чи там щось подібне діється. Він мені відповів:

— Так, там діється багато дивних речей, але приїдьте й подивіться самі, бо інакше мені не повірите.

Через деякий час вибралися ми до Плугова, що знаходиться поблизу містечка Золочів. Крім мене їхав ще бл. п. д-р.Б., о.К. ( о.К. – напевно о.Г.Костельник) і Степан Навроцький. Їхали ми автом, яке було в такому поганому стані, що шофер навіть не хотів пускатися в дорогу. Всі колеса були латка на латці, запасних гум не було, та й мотор був не в порядку. З тяжкою бідою шофер дав себе намовити на цю подорож.

До Плугова заїхали ми без великих пригод, бо тільки тричі латали колеса. Разом з о.Ф. вибралися ми до церкви. Обидві церкви в Плугові досить старі, десь з кінця 17 століття. Одна стоїть у долині при дорозі, а друга — на горбі між могилами, де спочивають козаки, що під проводом гетьмана Хмельницького билися з поляками під Золочевом. Обидві церкви збудовані в одному стилі з грубих тесаних колод. О.Ф. на основі записів у парохіяльних книгах і переказів твердив, що старшою є т. зв. долішня церква, тобто при дорозі, а Гавриїлко та інші стигматики завжди казали, що далеко старшою є церква на горбку на козацькому цвинтарі і має вона велике значення для українського народу. Зокрема, Гавриїлко завжди вимагав, щоб Служби Божі й молебні правилися в горішній церкві.

Ми наближалися до долішньої церкви. Церква, як всі наші церкви в Західній Україні, була побудована в формі хреста з банею посередині. Вже здалеку було видно під церквою старі образи, з яких зійшла фарба і залишилася лише підклад-крейда на полотні, натягненому на дошках. Ті образи забирали з церкви, але, звичайно, їх не палили, але тримали під церквою. Так було й у Плугові.

О.Ф, привів нас до цих вицвілих образів І попросив до них добре придивитися.

— Тут можете ще побачити оновлення образів, бо в церкві уже всі образи відновлені,— додав він.

На всіх образах, а було їх там кілька, ми побачили таке: одна частина образу була біла крейда на полотні, натягненому на дошках. Друга частина, що сполучалася з попередньою так, що годі було відрізнити, де закінчується одна, а починається друга, була вже темна і свіжа, наче б хтось потягнув по тій крейді на полотні бензином або подібною хімічною рідиною. Ця частина образу переходила в яскраві кольори, що відтворювали образ таким, яким він був колись. Всі кольори були такі яскраві й свіжі, ніби хтось щойно закінчив іх накладати на полотно. Такі яскраві й свіжі кольори я бачив лише на образах деяких малярів у музеях. Ми запитали о.Ф., хто ці образи малює.

— Питайте Степана,—відповів о.Ф., вказуючи пальцем на нього. А він ходив довкола церкви і зовсім не звертав уваги на нас. Ми ввійшли до середини церкви. Церква була, як звичайно, розмальована. Коли ми приглянулися ближче до образів, то побачили, що всі постаті, зображені на них і тло, були свіжо відновлені, неначе б маляр щойно закінчив свою працю. Тільки на одному розі кожного образу залишився вузький пасок старого мальовидла, неначе на показ того, як образ виглядав перед відновленням. Я вийшов на хори — і там усе мальоване було відновлене. Навіть звичайні мазки маляра в кутку на стіні, що, мабуть, хотів вичистити пензель з решток фарби, виблискували яскравими кольорами, крім вузенького паска старого мальовила.

Згодом ми всі разом підійшли до іконостасу і побачили те саме, а о.Ф. звернув нашу увагу на один празничний образ в іконостасі над дияконськими дверима. Цей образ був чомусь перевернутий догори ногами. О.Ф. пояснив нам, що лямпадка, над дияконських дверей так його закоптила, що зовсім не можна було впізнати мальовила. Мусіли здіймати образи з іконостасу для чищення і, ставлячи їх знову на свої місця, не могли розрізнити на закопченому образі де верх, а де низ, тому й поставили його догори ногами. Коли образ відновився, то побачили, шо він стоїть перевернутим. На всіх образах іконостасу спостерігалося те саме, що й на інших образах у церкві: всі були відновлені, але на кожному з них один ріжок залишився невідновлений.

На одній стіні церкви висів образ Божої Матері. Була це ікона на дешевенькому, ніби золотому, підкладі, на ній були намальовані голова й руки Пречистої. Після відновлення весь образ сяяв червонавим золотом, тільки в одному кутку залишився ріжок старого, блідого підкладу, що дуже відрізнявся від обновленого тла.

— Запитайтеся Гавриїлка, скільки золота вжили стигматики на віднову цього образу, то він вам скаже,— відізвався до нас о.Ф..— бо я вже чув про це.

І ще на одну особливість звернув нам увагу о.Ф. В церкві були два круглі образи про Христове Воскресіння, намальовані на блясі, які накладається на Великдень на Артос. Один був куплений недавно, а другий — давній. З давнього образу фарби вже злізли, і паламар тримав у ньому вугілля до кадила. Після відновлення старий образ став куди кращий від недавно купленого, і коли о.Ф. показав нам обидва образи, то ми зразу ж вказали на відновлений образ, як на новий. Але маленький пасок старого мальовила з одного краю образа був найкращим доказом того, що це був таки старий образ, який відновився.

— Ну, а може якийсь маляр тут бодай де крутився? — запитав я о.Ф.,— і може він всі ці мальовила поправив?

— Питайте, кого самі хочете, тут у селі,— відповів о.Ф.,— всі вам скажуть те саме. Нікого тут не було і ніхто з ніякою фарбою до цих образів не наближався, а вони постійно відновлюються. За кілька тижнів і ті образи, що ви бачили під церквою, будуть так відновлені, як усі мальовила в церкві і залишиться на кожному з них лише малий пасок старого мальовила на знак, як образ виглядав перед тим. Цим відновленням цікавився вже й Національний Музей у Львові, сюди приїздив один фахівець і тільки ствердив, що свіжа фарба має такі самі хімічні складники, як їх мали фарби, що вживалися в часі малювання церкви, а більше він не міг сказати нічого.

Опісля ми пішли через дорогу на горбок, де виднілися бані другої, т. зв. «горішньої» церкви. Через браму ми ввійшли на старий козацький цвинтар і на нас повіяло духом козацької давнини. Позападалі в землю могили обросли мохом, а між ними розросталися старі крислаті дерева. На всіх гробах були однакові однораменні грецькі хрести з короткими написами: Р(аб) Б(ожий) такий і такий, (роджений) Р(оку) Б(ожого) такого й такого, і (помер) Р(оку) Б(ожого) 16…, а на деяких року зовсім не було видно. Одні хрести похилилися від старості, а деякі лежали вже на землі. Та нас тепер це не цікавило. Ми прямували до дверей церкви, біля яких з’явився вже й Степан, що перед тим десь відійшов від нас.

Ця «горішня» церква була більш знищена, ніж долішня, і досить запущена. Як нам пояснив о.Ф.. в цій церкві відправляються Богослужби лише кілька разів у рік і нею люди менше цікавляться, менше дбають і тому вона така запущена. Одначе й тут всі образи були відновлені, як і в долішній церкві. Кожний образ блистів свіжістю І яскравістю кольорів, крім маленьких залишків, що свідчили про давність мальовил.

Над престолом зі стелі звисало довге старе полотно, на якому був намальований образ. Коли ми приглянулися ближче, то побачили, що й тут мальовило було відновлене.

— І тут не було ніякого маляра,— пояснював о.Ф.,— а образи відновилися. Але тут ми вже були свідками віднови одного образа, а саме під час Служби Божої на Празник Божої Матері бачили люди і я, як між освяченням і св. Причастям по напрестольному образі Божої Матері мандрували дві ясні цятки, ніби хто став біля дверей і пустив сонячне світло з маленького дзеркала на образ. Після св. Причастя ці цятки зникли, а образ став цілком відновлений. На це є протокол, підписаний дванадцятьма найповажнішими господарями громади, шо були свідками тої події. Я маю докладні протоколи з віднови образів з усякими деталями,— закінчив свої пояснення о.Ф.

Я відвернувся і побачив у задуманого Степана, що стояв біля царських врат. Пригадалися мені слова Гавриїлка, що «душечка» ходить до Плугівця молитися, і запитав Степана, де він стоїть у церкві, як приходить молитися.

—Ось тут,— відповів Степан, показуючи на місце, де якраз тоді стояв. Я пригадав собі пересторогу Гавриїлка, щоб не говорити з Степаном поза екстазами про речі, про які є мова в екстазах, то ж більше не питав нічого.

Ми вийшли з церкви і пішли на парохію. Там біля авта стояв наш шофер і чухав голову, бо колеса були в такому стані, що годі було пускатися в зворотню дорогу. Шофер запитав о.Ф., чи не можна б десь купити запасових гум до коліс.

— Цього тут не дістанете ні за які гроші,— відповів о.Ф.,— але попросіть Степана, то він вам, певно, допоможе вчасно доїхати до Львова.

— Можемо їхати, Степане?— запитав я Степана, який стояв осторонь та зовсім не цікавився нашою журбою.

— Та їдьмо,— відповів він коротко. Ми попрощалися з о.Ф. та з острахом рушили в дорогу, бо д-р. Б. мав на другу годину якісь важні наради, а мені також треба було бути по обіді у Львові. Правда, ми раз чи два направляли колесо в дорозі, але точно о другій годині авто зупинилося перед львівською ратушею, де д-р.Б. тоді урядував. Ми приїхали вчасно, а шофер все дивувався, як взагалі ми з такими колесами доїхали до Львова.

Ввечері того самого дня я пішов до Степана. Він мав екстазу і говорив Гавриїлко. Я подякував Гавриїлкові, шо він допоміг нам повернутися до Львова.

— Так, ви приїхали вчасно, але ти не знаєш, як я намучився по дорозі. Я всю дорогу мусів тримати ваші діряві гуми, щоб вони не потріскали і щоб ви могли приїхати вчасно,— нарікав Гавриїлко.

Крім віднови образів і мальовил у Плугові мали відновлюватися ще образи в деяких інших місцевостях, але я цього не бачив і тому не можу стверджувати так, як про Плугів, де я сам мав змогу в цьому переконатися. Також мав відновитися один малий образ Матері Божої в церкві св. Юра у Львові, але це був лише початок, як говорив Гавриїлко, і ще треба буде чекати кілька тижнів на повну віднову. В той час мене вже у Львові не було.

Я питав Гавриїлка, чому і як образи відновляються. Він дав мені таке пояснення: у плугівській церкві збираються на молитву за український народ душі козаків, що лежать поховані на цвинтарі. Як наслідок їх молитв образи відновлюються, а це знак, що визволення України — не далеке. Якщо б образи перестали відновлятися, то це —лихий знак. Так само в церкві св. Юра у Львові збираються на молитву душі українців, що їх помордовано у львівських тюрмах та поховано на львівських цвинтарях. Тому й у Львові теж буде відновлюватися образ. Такі віднови є ще й в інших місцевостях. Гавриїлко казав про одну місцевість, але назву її я вже забув, та пам’ятаю, що люди стверджували, що там образ також відновився. Коли я питав Гавриїлка, як відбувається відновлення, то він не хотів про це нічого казати, заслонюючись своїм «це наша справа…»