Одною з форм терпінь Степана було перебирання на себе різних недуг, що раптово приходили та ще скоріше зникали. Як і у німецької стигматички Тереси Нойман, так і в Степана траплялися випадки, що він раптово захворював на якусь дивну й незрозумілу для нас недугу. Задуха, сильний кашель та інші хворобливі прояви, що від них терплять, звичайно, старші люди, нападали на молодий і здоровий організм Степана без будь-якої простуди чи причини. Дуже часто, коли ми питали Гавриїлка, чому Степан хворіє, Гавриїлко відповідав: «Душечка терпить за Сивушка» (так називав він Митрополита Андрея).

Були також випадки, коли Степан терпів і за інших людей, але Гавриїлко неохоче про це говорив, лишень попереджував, що він хворіє за когось іншого. Гавриїлко просив, щоб не кликали лікаря, бо це нічого не допоможе, а хвороба скоро мине сама, і дійсно, незрозуміла для нас хвороба так само скоро й раптово зникала, як і приходила. Багато людей зверталося до Степана за допомогою у хворобах, але він дуже нерадо погоджувався допомагати, а Гавриїлко прямо-таки сварився, бо Степан не має часу займатися приватними справами окремих людей, а має інші завдання. Коли ж погоджувався, то, звичайно, перед тим питав «когось», чи можна допомогти. І тільки тоді давав «порошок» чи «водичку». Ця діяльність Степана була дуже невелика, бо і він сам не хотів цього робити, і ми неохоче допускали до нього людей з такими клопотами.

На кінець розповім ще один випадок — лікування хвороби моєї сестри. Я отримав листа від своєї рідні, що моя сестра важко хвора та перебуває в шпиталі в С.. Мені необхідно приїхати, бо її стан дуже важкий і лікарі не мають надії на її видужання. Мої заняття не дозволяли мені швидко виїхати і тому я вирішив попросити Степана про допомогу. Десь біля 11 години ранку я зайшов до Степанового помешкання. «Зараз буде екстаза»,— говорив Гавриїлко. Я попросив його, щоб допоміг моїй сестрі. Він відповів, як завжди «подивимося». Я запитав, коли зможу знати, чи він допоможе сестрі.

— Може за годину? — запитав я.

— Е, так скоро я не зможу піти до С, подивитися і вернутися. Прийди по полудні. — Ми домовилися на п’яту годину по полудні.

— Але вважай, не спізнися,— наказував мені Гавриїлко,— бо я не маю часу.

Я їхав до Степана на домовлену зустріч з Гавриїлком, але трамваї були переповнені, бо якраз усі робітники поверталися з праці, то ж я і запізнився. Коли прийшов до Степана, то він вже був після екстази. Присутні в хаті знайомі сказали, що екстаза щойно скінчилася, що Гавриїлко питався за мною і нарікав, що я спізнився. Мені не залишалося нічого іншого, як чекати на чергову екстазу. За якийсь час Степан ввійшов у екстазу і зразу відізвався Гавриїлко:

— А ти чого спізнився? Ти знаєш, що я не маю часу, а ти не приходиш вчасно. Я почав виправдовуватися, що в мене було лише дві хвилини по п’ятій і що, певно, він заскоро прийшов.

—То накрути собі добре годинник і не запізнюйся, бо я не маю часу чекати на тебе. У нас багато інших загальних справ до полагодження.

Коли я запитав, що з моєю сестрою, то він відповів, що вже все добре і що вона буде скоро здоровою. Мені не потрібно їхати до С, бо вона й так скоро поїде вже додому,— закінчив Гавриїлко.

— Ну, а як ти це зробив? — запитав я Гавриїлка.

— То вже наша справа,— як завжди відповів він.

Через два дні я отримав листа з дому, в якому писали, що сестрі раптово покращало, то було якраз в той день, коли я говорив про неї з Гавриїлком. Проти всяких сподівань лікарів, вона видужувала та скоро поїде додому. Гавриїлко свого слова дотримав.