Отець АНТОНІЙ РИЖАК

(Зимна Вода, 20 листопада 1994 p., 10 січня 1995p., 9 травня 1995р.; уривки щодо Степана Навроцького)

— Отже, те, що Ви читали,— я цілком те одобрюю, підтверджую (йдеться за книжку о. М. Сопуляка «Післанці з таємного світу»).

— А хто автор цієї книжки? Тут лише ініціали.

— Це о. д-р. Михайло Сопуляк. Він був старший студіями від мене на рік чи два. Знаю його ще з гімназії станіславівської. То були початки війни і він не виконував функції духовні, а працював в Українському комітеті. Був частим гостем у палаті Митрополита.

Митрополит сприймав місію Степана і навіть благословив його. Так що тут ніякої тенденційності немає.

— Степан Навроцький був у Митрополита?

— Був.

— Один раз чи більше?

— Скільки разів, то я не знаю, але знаю, що був. І мав одну екстазу при Митрополиті. З тої екстази Митрополит його цілком сприйняв як покликаного для тої місії. І дозволив йому навіть одіж, підрясник (носити — прим).

— А Ви були часто при екстазах Степана?

— Часто не був, бо не мав на те часу, але деколи бував.

— Ви не пригадуєте, як саме відбувалися ті екстази?

— Він… Його душа виходила з нього, тільки тіло було приязне.

— І він промовляв різними голосами? Чи своїм власним постійно?

— Ні, він говорив голосом малої дитини. Ангел Гавриїлко. Мала дитина, яка в віці дитячому померла, живе на тім світі І є посередником між Степаном та світом, є його духовним провідником.

— Яка була місія стигматиків в ті часи? Як Ви вважаєте?

— Він сам про себе говорив: потішати нарід. Ви розумієте, що він появився, коли була війна польсько-німецька, і тут були більшовики. А знаєте, які страхіття вони робили? Він з’явився в тяжких тих часах, коли нарід терпів недолю. Щоб підтримати на дусі, потішити.

Він став жертвою сам. Його смерть дуже тяжка була, але про добро, за долю українського народу.

— Стигматики переймали на себе чужі хвороби. Як це можна пояснити? Це була також певна їх місія, крім тієї, що вони потішали народ?

— То є до певної міри чуда. Я це порівнюю до науки і місії Ісуса Христа. Отже, Ісус Христос вчив, але щоби його наука мала успіх, щоб нарід прийняв її і вірив, то на потвердження правдивості Він творив чуда. І чуда переконували нарід. Бо хто їх може робити? Тільки людина, Богом послана. Хто від Бога має силу: якщо не вірите моїм словам, то вірте моїм ділам.

— А в яких політичних моментах, як Ви кажете, Степан допомагав?

— Українська справа, боротьба українського народу, змагання до самостійності — в тому він помагав. І мав від Бога помічників в небі, якусь раду українських патріотів, а вони йому казали, що він має робити. За що має терпіти, за що має боротися.

— Коли Ви були на екстазах, то хто ще промовляв крім ангелика?

— Ніхто інший, тільки ангелик.

Між іншим, він благословляв рукою Пресвятої Богородиці воду, звичайну природну воду. І в той спосіб хворим допомагав. Я в той час хворів також і мав нагоду ту воду пити.

…Все в обороні добра, Божої справи і добра України.

Були такі екстази, де йшлося про боротьбу українського народу, не лише УПА, але й інших військових груп.

Йшла не дуже чесна війна між українським і польським народом. Пакості робилися один другим. Поляки убивали, і наші патріоти убивали поляків у відплату. Така боротьба була між українцями і поляками. Степан був проти такої боротьби. Дуже виступав проти. В одній з екстаз: «Не вбивайте невинних дітей, не вбивайте невинних старців та жінок. Культурно їх перевищуйте». Він був проти відплатної боротьби. Стояв в обороні Божого закону, Божої правди. Степан звертався, щоб поступали гідно і чесно. Говорив, що не війною поборете, а духовно. Звертав на те увагу. Адже й іншого зла багато, з яким український народ мусить боротися: з німцями і своїми злими людьми, адже й серед українського народу є одиниці, які служать ворогам.

— Йшлося про конкретних осіб?

— Так.

Отже очима не дивиться, не бачить нікого, але духом знає, хто є приявний на екстазі між тими людьми, що слухали його слів. І одним разом сказав: «О, то є один між вами приявний чоловік, який може вам у тій справі багато допомогти». Тобто, щоб передавав Його слова до патріотів українських, повстанців, щоби не вели такої братовбивчої війни. «Він вам у тій справі може багато допомогти»,

— Про кого йшла мова?

— Це був один із повстанців з найвищого круга, з Проводу.

— Прізвища Ви не знаєте його?

— Ні, його знали ті, хто там був на екстазі.

Але рівночасно звертався до того чоловіка і каже: «Але ви вважайте, бо ви є в небезпеці.Між вами є один, який працює з німцями».

— Розумієте? Як далеко він знав! Вони (стигматики – прим.) відкривають ту небезпеку. Отже, каже: «Між вами є один, що вже зрадив».

— А конкретно не сказав?

— Ні, казав: є один.

В тих тяжких часах я мав зустріч з генералом Шухевичем. Про цей випадок я чув від Б. Казимири, а сам не був свідком того. Але пізніше, коли я мав нагоду стрічатися із Р. Шухевичем (то було таки більше разів), то Шухевич таке питання ставив: «А що каже Степан про Україну?» Я кажу: «Буде Україна». — «Буде,— каже,— буде, але не так скоро, не так легко. Буде вестися боротьба, заки та свобода прийде». І при тій нагоді виявляє мені, що той член проводу, який був на екстазі, розказав про небезпеку. Мені Шухевич сказав, що не вірив, що серед них кількох є такий чоловік, не вірив. Але все одно його то застановило і вони почали слідкувати один за одним, отже, і відкрили того зрадника.

Сам Роман Шухевич був проти такої боротьби між українськими і польськими повстанцями. «Не вбивати невинних людей, лише ворога!» І в доказ того був наказ старшинам зі сторони Армії.

— Де саме і коли відбувалася ця Ваша розмова з Р. Шухевичем?

— Ця розмова була перед тижнем, перед інвазією на Львів (початок липня 1944 р.) у одному з передмість Львова.

У приватній розмові Степан був теж націоналіст. А в екстазах мова була більш духовна. Ми можемо перемогти лише Божою силою, добротою.

Зараз Бог дав нам можливість здобути державу без бою, без пролиття крові. Без Божої волі нічого не буває, а всіх ворогів не вб’ємо.

Степан був жертвою тієї боротьби за добро і волю України. Він знав про це і був готовий до неї.