ІВАННА САЛАМАХА

(Стрий, 26 липня 1995 p., фрагмент)

— Як і коли ви бачили Степана Навроцького?

— Я бачила його один раз, 1943 року. Він був у нас.

— Скільки він днів тут був?

— Він приїхав і від’їхав. А з ким він приїздив — то я вже не знаю, з кимось ще приїздив. Степан Навроцький, він такий скромний… То є все Божа ласка.

— Можливо, ви пригадуєте день, коли приїздив Степан?

— Знаю, що це було літо, 1943 рік. Він мешкав тоді там, за горами, у Добровлянського. Ми також мешкали в нього, поки не побудували свій дім. Пам’ятаю, що Степан говорив: «Не буде України, не буде ще тепер ніякої України, бо на хрест поставили тризуб. Україна повстане аж тоді, коли на тризуб поставлять хрест. Коли будуть говорити: «Слава Богу!», а потім «Слава Україні!»» Воно тепер так і є.

— Це він в екстазі говорив, чи так, поза нею?

— Так, при свідомості.