Якщо виходимо з положення, що немає на світі випадковостей, то робимо висновок, що все між собою якимось чином взаємопов’язане. Тому кожному явищу мусить передувати якась причина, чи воно передбачає в свою чергу якийсь наслідок.

Ці думки спонукають заглибитися в сітку Історичних подій, в якій бажаємо знайти місце так незвичайному для нас явищу стигматизації. Таємниця Божих діянь залишається нерозгаданою людьми, але ми володіємо фактами, подіями, які мали місце, і мисленням, яким шукаємо закономірності і зв’язки у всьому. Межа пізнання допускається Богом в міру необхідності. ), напевно, в міру нашої досконалості, вона посувається.

Яку ж місію було доручено Степанові Навроцькому, який 22-річним юнаком мусів відійти у вічність? Якої ваги ланкою був цей молодий стигматик у земному ході подій? Недовге Його перебування серед нас свідчить, що не тривалістю існування ми повинні турбуватися, а наповненістю життя виконанням Божої волі. Саме у цьому його сенс. Але мало хто знаходить оцю вузьку стежку, бо не всі її гідні.

Степан був обранцем вищої сили і став її виконавцем з власної волі. Склавши раз присягу перед св. Петром, Навроцький, через немислимі для нас страждання фізичні переносив біль і виконував покладені на нього обов’язки, усвідомлюючи важливість своєї місії.

Яка то мала б бути довіра і відданість Богові у цієї молодої людини, що знала про жахливу кончину свого життя і боролася з спокусами цього світу, щоб бути до кінця вірною своєму слову перед Творцем.

Молімося! Віримо, що місія стигматика не завершилася із його смертю.